9 місяців пізнання Всесвіту

Автор: Anna Slysh
У внутрішньому світі часом виникають відчуття, які непідвладні логіці чи аналітиці – вони істинні та абсолютні. Так прийшла мить, коли все змінилось. Ми ще не знали, не розуміли, не усвідомили. Але вже все змінилось. Ще до завітної другої смужки, сидячи в потязі у напрямку міста Київ, я подивилась на свого чоловіка і спокійно сказала: “Мені здається, нас вже їде троє”. А через три дні відчуття знайшли своє підтвердження… Був лютий.
photo2

Хотілось кричати на весь світ: “Я вагітна!” Але “кричали” і раділи лише очі. Вуста віддано мовчали. І я їм вдячна.
Що відбувається в голові в перші тижні важко описати. Якісь намагання усвідомити, зрозуміти, осягнути. Але все це було лише фоном. Магічним фундаментом закріпилось глибоке почуття прийняття і радості. Хмарний світ не збідніє, якщо я не буду вдаватись у подробиці сокровенного. Важливим моментом залишається те, що у розрізі внутрішнього самовідчуття моя система була цілком готова. Чи це не головне?
Десь там, в березні піднімались страхи: чи я готова? чи ми готові? чи по силі нам така відповідальність? Однак на усі питання приходила одна відповідь: той, хто дає нове життя знає краще! 😉
Десь на четвертому місяці чоловік сказав: “Добре, що молоді батьки мають хоча б дев’ять місяців підготовки!”
Це такий собі трамплін, на якому стоїш визначений термін і готуєшся до стрибка у цілком нову систему координат. Одна з думок, до якої звикаєш, – “назавжди”! Це обов’язок, який ти береш на себе на все життя. І від твоєї відповідальності та свідомості залежить якість виконання цього обов’язку.
І ми почали вчитися, і продовжуємо навчання, жити вже як ніяк, але таки втрьох.
photo1
Ніхто не відміняв заплановані подорожі. Ми вирішили не позбавляти себе життя, та обрали шлях видозміни вже запланованого – таке собі входження у нові рамки і підготовка до великих змін. Ми просто трошки змінили формат. І вже в квітні місяці купались у Середземному морі та накопичували вітамін D. Потім так само були Одеська область, Львів, Тернопіль, Шацькі озера. Ще в грудні нам подарували квиточки на концерт Океану Ельзи на Олімпійському у фан-зоні. Ближче до дати ми змінили фанові місця на секторні і отримали потрійне задоволення від концерту улюбленого українського рокового гурту.
У моєму житті доходив кінця досить вагомий етап – традиційно-освітній. Останній рік мене не покидали думки “Що далі?” Пропоновані шляхи не гріли душу. Але й інших не могла чи не хотіла бачити. Виходить відповідь прийшла сама собою;) Травень-червень були шаленими: написання диплому, оперування близької людини, ремонт і ми в ньому живемо (про повсюдний ремонтний пил і запахи можна промовчати). Цей період подарував глибоке розуміння – відчуття важливого! Ніщо не може вплинути на тебе, якщо сама цього не дозволиш. У вагітної жінки це відчуття стократне. Вона ніби перебуває в ореолі захисту. Повного і цілковитого. Життя триває і все йде своїм шляхом. А ти знаходишся у паралельній реальності, в якій тільки ти і твій Всесвіт. І він тебе вчить визначати та відчувати потрібне, важливе саме зараз. Це незрівнянний досвід і, маю надію, навик. Десь тут поруч з’явилось відчуття усамітнення. З перших місяців нового життя супроводжувало бажання спокою, тиші, малолюдності.
Це були дев’ять місяців щоденного знайомства з людьми близькими чи зустрічними, з суспільством і його ідеями, зі світом та його образами, з собою – великим Всесвітом за обрієм і маленьким, що починає свій життєвий шлях.
Приходить час і ти щоранку спостерігаєш себе новою,.. тою, що змінилась і стала іншою.
photo3
Починаючи з тіла, яке видозмінюється і яке тобі не належить. Ти просто у ролі спостерігача фіксуєш зміни і лише дивуєшся: як воно це робить? А потім відчуваєш, що і думки, і бажання, і захоплення – все інакше. Не чуже, а просто нове та інакше. Твоя звична точка зору тепер має внутрішнього співрозмовника, а дуже часто навіть опонента.
І настає та мить, коли ти фізично відчуваєш – він дійсно там! Твій особистий Всесвіт набрався сил і впевнено дає про себе чути. Спочатку це легкий поштовх, якого чекаєш півдня. А потім – це вранішня перевірка міцності твоїх ребер. Але ти вже безмежно любиш, тому повернешся на інший бік з думками: “Тобі певно затісно, дитинко!”
Цікаво було спостерігати за незнайомими чоловіками. У громадських місцях, транспорті саме представники мужньої частини населення більше звертали увагу на характерні видозміни тіла, але які… Я вперше відчула на собі не оцінювання зовнішніх характеристик об’єкту чергового задоволення – “дівчина=задоволення”. У нових поглядах розгадувались почуття поваги, захват, байдужість, іноді якийсь страх чи неможливість зрозуміти, “чим допомогти?”, цікавість, дивування. Але на першому плані завжди проявлялось – “жінка=матір”.
Мені щиро хочется, аби таким поглядом глибокої поваги дивились не лише на вагітних. Хоча, низький уклін суспільству, яке ще зберегло це почуття і ставлення до жінок в момент виношування дитини. Насправді, я мрію, аби кожну дівчину, жінку сприймали як матір. Немає значення коли. Важливе розуміння, що кожна жінка – це Всесвіт, у якому створюється нове життя.
Ми звикли жити у собі та для себе. Об’єми егоцентризму індивіда давно зайшли за межі сусідніх свобод.
Але у жінки є природній дар – здатність виношувати у своєму тілі нове життя. Вагітність – це підготовчий етап зречення… модних і штучних ідеалів, які втрачають будь-яке значення. Це напевно лише початок шляху.
Бажаю кожній представниці прекрасного на Землі відчути себе творцем і спостерігачем творіння у собі.
Головне, про що варто написати.
Неможливо пізнати чи осягнути усю красу творення, якщо поруч немає людини, яка здатна подарувати ці відчуття. Як в живій математиці: 1+1=3, тому що 1 – це мама, 1 – це тато, а тепер: мама+тато=дитина і в сім’ї вже 3 😉
Дякую справжньому чоловіку, який із розумінням та задоволенням був, є і буде для мене джерелом внутрішнього спокою, захисту натхнення.
Ми народились.